Історія села Півці

  Більш       як      два століття тому у мальовничому куточку недалеко від річки Дніпро поселилося декілька сімей. Будинки будували невеличкі і ставили їх одна біля одної – кучками. І це місце першопоселенців було назване Кучанка. Люди тут жили веселі, співучі. Вони побудували корчму. Веселий і гарний спів завжди подобався приїжджим. І далеко за межами цього поселення знали про гарних співців. Коли подорожнього запитували, звідки він іде, то відповідь була така: «Від співців». Так і закріпилась за селом назва Співці, пізніше в документах згадується як Півці.

 І в наш час в цьому селі проживає багато музично обдарованих людей.

Назва «Кучанка» збереглася як назва найдавнішого кутка. Крім «Кучанки» в селі є такі кутки: «Турківський», «Нетребинка», «Новосілка». Назва кутка «Турківський пов’язана з прізвищем родини, яка першою поселилася на цьому кутку.

І в даний час в селі проживає багато родин на прізвище Нетреба, Нетребенко. Раніше всі вони були Нетребенками і жили на одному кутку. Звідси й пішла його назва.

В історичному документі «Сказание о населенных пунктах Киевской губернии» Л. Похилевича сказано, що село Півці існувало вже у 18 столітті. Першими володарями   села були князі Любомирські. Стефан Любомирський був генерал-майором народної кавалерії. В 1789 р. Маєток перейшов до Гната Головинського , який в свою чергу продав його  в 1840р. Осипу Францовичу Перро.

В 1722 р. в селі була побудована церква Вознесіння Господнього, маленька, дерев’яна. На її місці в 1850р. побудували нову кам’яну, з новою дзвінницею. Головним заняттям жителів села було хліборобство, а крім того селяни ходили на заробітки в Таврію.

   У  1858 р. в селі побудували цукровий завод, директором якого був німець Бернард Якович Шуваль. На той час в селі була церковно-приходська школа, 9 вітряних млинів і 1 винна лавка.

Під час революції 1905-1907 рр. робітники і селяни, що працювали в економії, влаштували страйк. Організований виступ трудящих змусив пана Перро встановити на підприємстві і в економії 8-годинний робочий день та підвити платню на 40%, підліткам  - на 50%.

Після остаточного встановлення Радянської влади почалося усуспільнення сільського господарства. Колгосп ім. Сталіна організувався в 1929р. з одноосібних господарств. Його ініціаторами стали Миткита Носик, Йон Рябокляч та Ничипір Чорномаз. А коли вступив до колгоспу і селянин-заможник Василь Нетреба, перехід на колективне господарювання став масовим.

В серпні 1941р. в зв’язку з тимчасовою окупацією німецько-фашистськими загарбниками, колгосп ім. Сталіна припинив своє існування, а в січні1944р. відновив роботу.

В січні 1951 року до колгоспу ім.Сталіна було приєднано колгосп»20-річчя Жовтня» с.Онацьки та колгосп «Перемога» с.Яблунівка(згідно протоколу загаль них зборів колгоспників колгоспу  від 17 жовтня 1950р.) В лютому місяці 1952р. відбулося розукрупнення колгоспу. Від колгоспу ім. Сталіна відокремився колгосп «Перемога» с. Яблунівка (Протокол звітно-виборчих зборів колгоспників колгоспу ім. Сталіна від 7 лютого 1952р.) В листопаді 1959р. до колгоспу ім. Сталіна був приєднаний колгосп ім. 1 Травня селища Ржищів (протокол №15 засідання правління колгоспу ім. Сталіна від 19 листопада 1959 р.) В грудні 1962 року колгосп ім. Сталіна був перейманоіваний в колгосп ім. Горького, а в квітні 1964р.  – в колгосп ім. Дімітрова. В 1974 р. до колгоспу ім. Діфмітрова було приєднано колгосп «Здобуток Жовтня» с. Яблунівка. На основі колективної праці і широкого застосування механізації, хімізації і меліорації земель колгосп виробляє зерно, молоко, м’ясо та ыншу сыльськогосподарську продукцію. Згідно виписки з протоколу №2 від 25 грудня 1992р. колгосп ім. Дімітрова реорганізовано в колективне сільськогосподарське підприємство «Лан», головою якого працював Ковтун Володимир Олександрович.

27.11.1995р. відбулося розпаювання земель КСП «Лан». Громадяни одержали на руки сертифікати на право на земельну частку-пай і створили СТОВ «Лан». З 18.10.2001р. громадяни-власники земельних сертифікатів бувшого СТОВ «Лан» заключили договори оренди земельних сетрифікатів з ТОВ «БРСМ – Агро» с. Яблунівка, а з 2007 р. – «Еталон -2007». Керівником якого є Алазаров Юрій Євгамович.

Серед уроженців села Півці є великий загін працівників освіти, культури, промисловості, сільського господарства. Знайшов своє покликання на письменницькій ниві Рябокляч І.П., який останні роки свого життя жив і працював в м. Київ, а за книгу «Золототисячник» одержав державну премію. Працював професором Львівськогополітехнічного інституту доктор технічних наук Черевко І.О.

Працював заступником ректора Київського політехнічного інституту Москаленко І.П., який є автором підручника «Креслення» для учнів 8-10 класів.

Директором Півецької школи  1964-1986 працював Рябокляч В.М, вчитель математики, нагороджений значком «Відмінник народної освіти».

Зв’язали свою долю зі збройними силами полковник Олефір ФюМ., підполковник Коваленко І.Й., капітан Куценко І.Ф,. прапорщик Носик О.В., випускник 2000р. Житомирського військового інституту радіоелектроніки Прокопенко О.Г., який нині працює в м. Бровари.

Колишня ланкова колгоспу ім. Дімітрова по вирощуванню буряків Плотник Харитина Григорівна за самовіддану працю нагороджена орденом Червоного Трудового Прапора та орденом «Знак пошани». Ланковий механізованої ланки по вирощуванню цукрових буряків та кукурудзи Горбач Ф.М. нагороджений орденом «Червоного Трудового Прапора».

Протягом останніх років в селі Півці побудована міні-котельня біля приміщення школи, що дало змогу проводити навчальний процес в зимовий час в нормальному температурному режимі. Зроблено ремонт в сільському клубі, завдяки чому в селі почала відроджуватись художня самодіяльність, запрацював фольклорний ансамбль «Берізка», до роботи якого стали залучати дітей шкільного віку, що дає можливість зберегти спадщину поколінь.

В селі відроджується духовність. 27.09.04р. відкрилась Хресто-Воздвиженська церква.

Надана можливість розвитку малого  бізнесу. Працюють 7 фермерськиих господарств, 9 одноосібників, ТОВ «Еталон-2007